Професійний військовий, полковник, ветеран АТО й Афганістану, мисливствознавець і справжня людина!...

personАвтор:  Оксана Нікітіна, прес-секретар ДП «Крижопільський лісгосп»
access_time25.11.2019 15:08 categoryЗагальні новини
Сьогодні хочеться розповісти не просто про працівника лісового господарства Вінниччини, а про, насамперед, справді щиру, світлу, справжню людину. Людину з великої літери! До Тростянецького лісництва ДП «Крижопільський лісгосп», що на Вінниччині, ми добиралися дружньою компанією, перемовлялись із лісничим Валерієм Миколайовичем Мазуром. “Нивою» з пасажирами керував, вправно маневруючи між вибоїнами, на вигляд звичайний собі сільський чоловік. Непомітно для нього лісничий шепнув мені: «Це ж Петрович - це ж наш полковник!..» І хто б подумав: як зовнішність впливає на перше враження про людину! Недарма ж кажуть: не суди по одежині, а суди по розуму. За короткий проміжок часу побачила я Петровича водієм, мисливствознавцем і військовим.
«Троє із ларця – однакові із лиця»
Валерій Петрович Діденко народився 2 грудня 1960 року у Тростянці Вінницької області. І разом із ним з’явилося на світ ще двоє братів-близнюків. Ніхто у ті часи про УЗД-діагностику вагітних ще не відав, тож для мами трійня стала цілковитим сюрпризом. Але як показало життя – усі чотири сини (і близнюки, і старший брат) виправдали титанічні старання та сили, вкладені батьками у їхнє зростання.
Після закінчення 8-го класу місцевої середньої школи Валерій навчається у Вінницькому профтехучилищі № 7, де отримує спеціальність столяра. Пізніше навчається у вищому військовому інженерно-командному училищі (м. Тольятті) разом із двома братами-близнюками.
 
Крізь дві війни
Нелегкі долі військових у буремні віхи історії… Проходив В.П. Діденко військову службу на командних посадах. А у 1988-1989 роках брав участь у бойових діях СРСР в Афганістані, був командиром окремої роти. Нагороджений орденом «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР»  III ступеня. Про таку високу відзнаку, яку присвоювали далеко не всім звитяжцям, говорить неохоче. Гіркі спогади у афганців… Про те, як масово гинули молоді бійці, як лежав серед трупів, як душмани добивали живих радянських бійців – ці спогади б краще стерти, проте вони міцно врізались у пам'ять. І про те, як його дивом обминув смертоносний кинджал, коли, закривши очі, чекав на вірну смерть. Тоді й повірив молодий радянський офіцер-атеїст, що є Всевишній у цьому жорстокому світі.
Після виведення радянських військ з Афганістану В.П. Діденко служив в Україні у прикордонному військовому окрузі. Завершив військову службу у 2004 році, полковником запасу.
Запропонували працювати у ДП «Крижопільський лісгосп» на посаді мисливствознавця Тростянецького району, на якій і трудиться з 2008 року до сьогоднішнього дня, з однорічною перервою для проходження служби на Сході України в зоні АТО/ООС.
Не обминули події російсько-української війни долі В.П. Діденка. У 2014-му офіцер запасу повернувся до лав української армії, потрапивши у першу хвилю призовників. І хоч нелегко було ні йому, ні дружині, однак сам Валерій Петрович вважає такі рішення військового керівництва логічними: хто, як не професійний військовий, має боронити територіальну цілісність держави і власним прикладом, підкріпленим вагомим досвідом і поважним минулим, показувати новобранцям гідну поведінку. «Я пішов на війну, щоб діти не йшли, не гинули...», - каже Валерій Петрович. Служив у 8-му армійському корпусі м. Житомир, який брав участь у бойових діях на всій лінії розмежування, був у рядах офіцерів автослужби. І там заслужив повагу, довіру керівництва і особливо – молодих бійців.
Війна не обирає. Як би не називали ці події – гібридною війною, російсько-українською, збройною агресією РФ проти України – сьогодні війна триває. І лісівники – частина українського суспільства. Вони теж стають на захист свого народу. По держлісгоспах Вінницького ОУЛМГ чисельність мобілізованих працівників всього – 45 осіб, учасників АТО, бойових дій – 27 осіб, призваних для виконання службового обов’язку – 18. Загалом по Україні мобілізованих лісівників – 974, а загиблих, на жаль, маємо 15…
 
Професійний військовий і мисливствознавець
Після служби в АТО/ООС Валерій Петрович повернувся до роботи у Крижопільському держлісгоспі.
Колишні військові часто працюють єгерями або мисливствознавцями. А Валерій Петрович до посади був раніше мисливцем, тож професійне володіння зброєю, знання мисливської етики, законів та культури полювання плюс освоєння теорії з посібників, поєднане з природною відповідальністю та любов’ю до роботи породило такого професіонала справи. Постійні рейди, які проводяться у мисливських угіддях за участю поліції, представників УТМР, громадських діячів, боротьба з порушниками правил полювання та браконьєрами, робота з мисливцями, виконання всіх біотехнічних заходів у лісових угіддях – на такій посаді чимала відповідальність і перед людьми, і перед природою. Скільки лише знято власними руками браконьєрських петель, які чигали на беззахисних тварин! Скільки проведено розмов, складено протоколів.
А ще тростянецькі лісівники мають своїх фазанів. Зараз їх майже всіх забрали в Піщанське лісництво, де побудовано сучасний фазанарій, а тут залишилося кілька птахів – мисливські та золоті фазани, павичі, голуби. Відрада для душі! Саме золотих красенів-фазанів привіз на рідну Вінниччину зі Сходу України Валерій Діденко. Перебуваючи на військовій службі, бачив, як вони там добре себе почувають у дикій природі. А тростянецькі лісівники минулого року випустили вже у свої лісові угіддя вирощених у лісництві фазанів – усього 136 голів. Лісівники насамперед прагнуть відновити популяцію царського птаха у природі, а коли їхня щільність стане відповідною до нормативів, можливим стане і полювання на царського птаха.
 
Сім’я – понад усе
Все пізнається у дрібницях. Бесідка у подвір’ї родини Діденків – це місце сімейних посиденьок, про що свідчить чимало милих дрібничок. Трофейні роги на стіні та чисті склянки у тумбі – все говорить, що тут є життя, тут господарі та гості часто проводять вільний час. Проживши роки разом, виростивши сина Віталія, дочекавшись онуків, подружжя залишається зразковим у своїй взаємоповазі, взаємодопомозі, гідності та вірності у стосунках. У цій альтанці дружина Галина Василівна з гордістю показує сімейний фотоальбом, у якому так вражають фото трьох братів-близнюків. Троє військових, а потім - троє женихів. Адже одружились брати в один день, підчікували зі своїми обраницями, щоб здійснити материнську мрію. Це була нечувана подія для провійційного районного центру. Фото із обкладинки республіканського журналу з потрійного весілля офіцерів Діденків і досі зберігають на почесному місці в альбомі, де розрізнити однаковісіньких трійнят сторонньому окові можна хіба по дружинах.
 
Два Валерії
Галина Василівна розповідає, що прожити рік без чоловіка, коли він служив у зоні АТО/ООС, їй було дуже важко. Морально підтримував В.М. Мазур, лісничий Тростянецького лісництва, для якого її чоловік - не лише колега і підлеглий, а й справжній друг. Допоміг другові подолати всі жахіття пережитої сучасної війни, адаптуватись до мирного життя на Вінниччині, у рідному Тростянці. Допоміг відновити душевну рівновагу, буквально за руку привівши до православного храму.
А про сімейну ідилію Петровича лісничий жартує: «Та вони у всіх викликають справжні заздрощі!».
Лісничий Валерій Миколайович Мазур і мисливствознавець Валерій Петрович Діденко у роботі розуміють один одного із пів слова. «На нього можна покластися у важливих справах», - каже лісничий. Чи то у заготівлі насіння лісоутворюючих порід, чи у лісовому розсаднику допомогти - Петрович не відмовить і допоможе. Адже лісництво – не просто робочий колектив, а маленька дружна сім’я.
- Друзі для того й створені, щоб ділити разом і радість, і печаль, - говорить людина, що пройшла пекельні кола двох воєн і зазнала у житті чимало щастя. Щастя бути другом, батьком, справжнім чоловіком, професіоналом своєї справи, щастя робити цей світ добрішим і теплішим.