Хвіст гачком, ніс п’ятачком

personАвтор:  Пресслужба Вінницького ОУЛМГ
access_time30.12.2019 15:36 categoryЗагальні новини
Лісівники держпідприємств лісового господарства Вінницького ОУЛМГ відновлюють поголів’я кабана та інших мисливських тварин у вольєрному господарстві. Загальна площа вольєрів для напіввільного утримання мисливських тварин у 10-ти лісгоспах становить понад 600 га. Поступово чисельність кабана збільшується. За даними щорічного обліку диких тварин у мисливських угіддях області у 2019 році зафіксовано 1458 голів кабана, у 2017 році було 1258 голів. Флагманом у веденні мисливського господарства області, в тому числі створення вольєрів для напіввільного утримання мисливських тварин, є ДП «Дашівське досвідне лісомисливське господарство». Саме на цьому підприємстві у 2011 році побудовано перший вольєр площею 200 га.
Рік свині уже минає. Для вінницьких лісівників він видався вдалим для відновлення поголів’я дикого кабана. Ліниві, шкодливі і непередбачувані, у них шлюбний період не за графіком, але сніданок – обов’язково за розкладом. Такі кабани у вольєрі ДП «Вінницький лісгосп».
Близько шести десятків дорослих особин, підсвинків і новонароджених кабанів наразі мешкає на 163-х гектарах вольєру для напіввільного утримання мисливських тварин, що знаходиться на території Вороновицького та Шендерівського лісництв Вінницького лісгоспу. Це за неповних два роки вінницьким лісівникам вдалося розвести кабанів. Починали практично з нуля. Після того, як вольєр спорожнів після загибелі тварин, сюди завезли 6 самок та одного самця з інших господарств.
Лісівники відповідально та професійно доглядають за підопічними, влаштовуючи їм щоденне харчування, розробивши зимовий раціон, забезпечивши водопій, поповнення солонців, охорону. За дикими кабанами у вольєрі доглядають два охоронці та єгер, турбуються лісничі обидвох лісництв, мисливствознавець лісгоспу.
Догляд за дикими тваринами – це досить важка та відповідальна праця. Тим більше, неподалік населених пунктів треба стежити й за людьми, які часто за межу вольєру намагаються пробратись, незважаючи на огорожу і попереджувальні знаки. Тож працюють тут справді віддані цій справі люди.
Василь Царук, єгер Вороновицького та Шендерівського лісництв, добре знає звички свинок, їхні примхи, поведінку, а деяких легко вирізняє з-поміж інших та навіть дав їм клички.
- Зараз ми спостерігаємо, що кабани стабільно розділилися на два стада, у кожному з яких окремі самки-вожачки. Кожне стадо має свою територію, вони ходять окремо, проте й не ворогують. Разом вони зустрічаються під час годівлі. Одне стадо «дике», ніколи не підходить до людей близько, інше – «приручене», ці доволі близько підпускають до себе.
Проте особливо довіряти лісовим хрюшкам, хоч і прирученим, не варто, зізнається Василь. Все одно вони - дикі тварини. Сам кілька разів утікав на дерево – було, що самка за дитинча захвилювалась, а одного разу без видимої причини тварина вирішила погнатися за своїм годувальником. Добре, що багажник у «Ниві» був відкритим, то вскочив до авто.
Не зважаючи на такий фактор ризику, Василь щиро любить свою роботу і з захопленням розповідає про своїх підопічних:
- Одна льошка накульгує, такою до нас привезена. Ми так її через те звемо, Каліка. Вона худіша він інших, проте це не впливає на її репродуктивну функцію, справно дає здорове потомство. Наша всезагальна улюблениця – Машка. Льошку вирізняє не лише хутро чисто чорного забарвлення, а й зразковий, покладистий характер. Сторож привчив її з руки їсти соняшникове насіння, іноді частуємо хлібом. А ще вона часто гуляє сама по собі, нікого не чіпає, не робить шкоди.
А от інші тутешні мешканці з нудьги час від часу творять навіть справжнє хуліганство. Свинячать, що тут скажеш!
- Для них ці 163 гектари вже вивчені і вздовж, і впоперек. Тому риють попід огорожу, прогризають сітку, виходять у ліс. Але повертаються – тут їхня домівка. І стабільний харч.
У раціоні диких хрюшок – кукурудза, буряки, пшениця, зернові відходи, капустяне листя. Корми лісівники лісгоспу заготовляють для зимової підгодівлі усіх диких тварин упродовж літа-осені. Тут же, біля вольєру, і зберігають. Зерно – у коморі, буряки – у кагатах, прикриті плівкою.
- Вони у нас не обділені, проте це ліниві свині. На території вольєру достатньо природних кормів, але вони люблять підгодівлю. Щоранку впродовж року о 9-10-й годині – сніданок. Свинки добре знають розпорядок дня і вже чекають на приїзд людей з іншого боку, де заїзд до вольєру від траси. Після сніданку протягом дня шукають жолуді, риють грунт у пошуку хробаків, комах.
Зараз деякі із самок вагітні, матимуть приплід перед Новим роком. А ще кілька свиноматок нещодавно опоросилося, тому по території бігає кільканадцять двотижневих пухнастих смугастиків, абсолютно не схожих зовні ні розмірами, ні забарвленням на батьків. Для малюків тут влаштували окремо «ясельки» – трохи далі від місця підгодівлі настелили соломи. Проте у диких поросят міцний імунітет, вони і у 20-градусні морози народжуються у січні-лютому і виживають. Можуть спати у снігу, разом із дорослими. У місячний термін смугастики навчаться хрумати зерно, а поки їхній харч – материнське молоко. До речі, одна самка дикого кабана за раз народжує меншу кількість, ніж свійська льошка, 5-8 поросяток. Але старші самки народжують більше діток. Поки що члени поросячої родини доволі молоді, їм немає ще й двох років, тому у самців ікла ще не з’явились.
Через кілька років, довівши кількість диких кабанів до оптимальної, лісівники зможуть їх випускати у природне середовище.